Ярослав Челій із Костополя до війни працював консультантом у будівельному магазині. Він не мав військової підготовки, проте з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Сьогодні — це досвідчений навідник самохідної артилерійської установки, якого побратими називають «Гора» — за зріст, стійкість і впевненість, яку він вселяє на фронті.
Від цивільного до військового
Після мобілізації Ярослав пройшов інтенсивну підготовку в Україні та Великій Британії. Його бойовий шлях розпочався з оборони Херсона, а далі — жорсткі бої під Соледаром, Бахмутом та на Запорізькому напрямку.
«Було відчуття, що скоро виженемо їх — і все. Але Соледар і Бахмут розвіяли ілюзії. Втратили багато побратимів. І все ж ми тримаємось. Бо це має сенс», — каже Ярослав.
Артилерія, що не знає спокою
Ярослав Челій став навідником САУ 2С1 «Гвоздика» майже випадково — заміняв екіпаж під час бойового виходу. За кілька годин опанував техніку й уже вночі виїхав на позиції. З того часу — в постійних бойових умовах.
«Ми на “нулі”. Як поспимо годину — вже добре. Постійно рухаємось степами, відпрацьовуємо, тримаємо позиції», — розповідає воїн.
Головне для нього — це побратими. Каже, в окопах формується братство, яке сильніше за будь-які слова.
«Я знаю: мої пацани мене не кинуть. Ми разом. Коли хтось гине — втрачаєш частину себе. Але йдеш далі заради них».
Віра та служба — одне ціле
Ярослав — протестант. Його віра — не протиріччя, а частина сили. Військовий каже: на фронті багато протестантів, і кожен із них — на своєму місці.
«Коли отримав повістку, повідомив пастора. Він благословив, сказав, що молитимуться. Моляться за всіх, не ділять на “своїх” і “чужих”. Тут усе інакше — головне залишатися людиною».
Смаколики як вдячність
Одного разу під Бахмутом Ярослав під обстрілом прикрив побратима-грузина. Той не забув цей вчинок і віддячував по-своєму — приносив шоколадки та інші солодощі, поки не перевели в інший підрозділ.
«Коли почув, що летить, накрив його собою. Уламки влучили в мій бронік. А він потім все носив мені гостинці. Така от вдячність по-грузинськи».
Нагороди за вірність і силу духу
- 5 серпня 2022 року — відзнака Президента України «За оборону України».
- 10 червня 2023 року — Почесна відзнака дивізіону.
- Серпень 2023 року — грамота від командира 128-ї бригади до Дня Незалежності.
- Травень 2024 року — подяка від Таврійської сільської ради за героїзм на бойових позиціях.
Мрії, які чекають після Перемоги
У рідному домі на Ярослава чекають дружина, син, донька та мама. Востаннє він бачився з ними понад вісім місяців тому. Проте серце завжди з побратимами.
«Навіть коли вдома — думаєш про хлопців. Дзвониш, дізнаєшся, як там. Бо ти з ними — і душею, і серцем».
Після Перемоги Ярослав мріє побачити світ разом із сім’єю. І неодмінно — відпочити на українському узбережжі.
«Який я герой? Герої — ті, кого вже немає. Я просто захищаю свій дім і не боюсь дивитись у вічі рідним».
Залишити коментар