Вадим із позивним «Сич» – командир взводу бригади «Горинь», колишній учитель інформатики та фізики, доброволець і офіцер із бойовим досвідом, який воює з 2015 року. За цей час він пройшов Луганщину, Донеччину, Горлівку, Світлодарську дугу, Торецьк, отримав поранення, але повернувся у стрій і продовжив служити.
Бій 6 лютого: шість проти чотирнадцяти
За словами командира, того ранку о 08:02 на позицію зайшла російська диверсійно-розвідувальна група «Сенеж» у складі не менше 14 бійців. Українців було лише шестеро, але ніхто не розгубився.
«Хтось стріляв, хтось подавав боєкомплект, хтось заряджав магазини – працювали як один механізм, як кулак. Це нас врятувало. Вони кричали: “Здавайтесь — будєтє жить”. А ми їм: “За русскім корабльом вам дорога”».
Бій тривав понад годину. Противник застосовував РПГ, одноразові гранатомети, а згодом міномети. Дорогу замінували, щоб знищити групу, яка мала прийти на допомогу. Зв’язок вивело одразу, але резервна рація у бліндажі дозволила вийти на своїх і викликати «Мавік» для коригування вогню. Завдяки злагодженим діям українці не допустили прориву та не втратили жодного бійця.
Військові висновки
«Сич» зазначає, що відсутність звуків на фронті не завжди є ознакою спокою – це може свідчити про підготовку атаки. А ще важливо, щоб навіть бійці, які вперше разом, діяли як єдина команда.
Від класної дошки до фронтової лінії
Вадим згадує, що у 2014 році добровільно прийшов у військкомат, але через бронь не був призваний. Наступного року мобілізувався і воював на сході, у 2016-му демобілізувався. Повернувся до армії після загибелі свого учня. Служив до 2018 року, а в січні 2022-го знову підписав контракт, розуміючи неминучість повномасштабної війни.
Працював інструктором, готував військових на полігонах, навчався у Великій Британії (2015) та Латвії (2023). Сьогодні до нього звертаються за порадою навіть командири, адже сучасна війна – це не лише фронт, а й технології.
Поранення та повернення
На Торецькому напрямку біля Очеретиного Вадим отримав тяжке поранення, пройшов реабілітацію та повернувся до строю, попри обмежену придатність за станом здоров’я.
Підтримка з рідного ліцею
Колишні учні з Костопільського ліцею №3 не залишають свого вчителя – передавали посилки вагою 130 кілограмів, автівку, ноутбуки, маскувальні сітки та інше спорядження. Для командира це не просто допомога, а й прояв віри та надійного тилу.
Родина та особисте
Дружина і донька Вадима виїхали до Австрії після початку повномасштабного вторгнення. Донька навчається і працює в туристичній сфері. За два роки вони бачилися лише двічі. Вадим залишається у строю і не виключає, що продовжить службу й надалі.
Заклик до молоді
«Зробіть крок вперед зараз – щоб потім не довелося робити два назад. Нам потрібна ваша допомога. Нам потрібне підкріплення».
Залишити коментар