Склади європейських клубів, що нині змагаються у кваліфікаційних раундах турнірів УЄФА, дедалі важче ідентифікувати за країною походження. У команд з Естонії, Болгарії чи Вірменії рідко буває значна кількість місцевих футболістів. Натомість у заявках можна знайти бразильців, нігерійців, сербів, албанців, а інколи навіть французів чи італійців — щоправда, лише за паспортом, адже за походженням це знову ж таки вихідці з Південної Америки чи Африки.
Причина проста — клубам дешевше запросити іноземця, часто практично безкоштовного, ніж вкладати кошти у виховання власних гравців. Якщо раніше масове залучення легіонерів було прерогативою топ-клубів, то тепер це доступно навіть командам із невеликих міст. Різниця лише в рівні: еліта запрошує зірок, а слабші клуби — тих, хто не потрапив у сильні чемпіонати.
Молоді, фізично готові, технічні, але не надто відомі іноземці здатні підсилити команду у внутрішній першості. Водночас їхній рівень обмежує можливості клубу в єврокубках, а головне — витісняє місцеву молодь, яка могла б розвиватися і ставати гравцями міжнародного класу. У ситуації, коли клуби роблять ставку на легіонерів середнього рівня, з них не виростуть нові Стоїчкови, Мхітаряни чи Хаджі, а країни втрачають своїх майбутніх лідерів.
Сьогодні футбольний світ чітко розділяється на експортерів і імпортерів гравців. Балканські країни та північна Європа стабільно постачають таланти на світовий ринок. Імпортери ж, серед яких не лише країни «великої п’ятірки», але й ті, хто купує дешевше, рідко досягають вагомих результатів у міжнародних змаганнях із футболістами другого чи третього ешелону.
В Україні ситуація особлива. Війна відкрила дорогу до професійного футболу цілому поколінню молодих гравців, яким раніше шансів майже не було. Проте водночас клуби знову почали запрошувати легіонерів — і, за рідкісними винятками, їхній рівень значно нижчий, ніж у попередні роки. Минулорічний чемпіонат це наочно продемонстрував, а старт нового сезону вже підтвердив тенденцію.
Перед українським футболом постає вибір: або робити ставку на власних вихованців, ризикуючи тимчасово втратити позиції на європейській арені, або продовжувати закуповувати іноземців середнього рівня, що призведе до постійного застою. Єдиними, хто виграє від другої стратегії, залишаться хіба що футбольні агенти.
Залишити коментар