У селі Кутянка, що на Острожчині, місцеві господині зберігають секрети страви, яка століттями рятувала великі українські родини від голоду. Жителька громади Ольга Криницька показала, як готується автентична затірка – символ сільського побуту та гастрономічної спадщини Рівненщини.
Сьогодні цей рецепт сприймається як кулінарний раритет, проте колись затірка була буденністю. За словами пані Ольги, її прапрабабусі готували цю страву переважно вранці. У часи, коли в сім’ях виховували по вісім-десять дітей, господиням потрібно було знайти максимально швидкий та поживний спосіб нагодувати гурт малечі.
“Затірка походить від слова “затирати”. Це – старовинна українська страва. Готували її ще мої прапрабабусі. І щоб швиденько та ситно було, часто готували затірку, здебільшого зранку. Це чимось схоже на теперішню вермішель, але це не вона. І це не вареники”, – пояснює Ольга Криницька.
Технологія приготування вражає своєю архаїчністю та простотою. Головна особливість полягає у використанні дерев’яних ночов. Саме в такому посуді колись замішували все – від щоденного хліба до святкових короваїв. Це було практично та доступно кожній родині.
Сам процес створення основи виглядає як особливий ритуал:
- У купі борошна робиться невелика заглибина – “луночка”.
- Туди вбивається яйце, яке повинно триматися купки.
- Тісто не місять і не розкачують, а саме затирають руками або спеціальною кописткою.
- Результатом мають стати нерівномірні шматочки різного розміру.
Майстерність полягає у вправності рук. Пані Ольга згадує, що її бабуся робила це надзвичайно швидко, а вона сама в дитинстві лише спостерігала за цим магічним процесом. Коли заготовка готова, її порціями кидають у киплячу воду. Фінальний штрих – ситна засмажка. Як тільки тісто спливає на поверхню, до страви додають обсмажене сало з морквою та цибулею, що надає затірці золотавого кольору та характерного аромату.
Залишити коментар