У четвер, 5 червня, Рівне віддасть останню шану двом Героям – Павлу Поліщуку та Володимиру Цекларю. Прощання розпочнеться о 10:00 на майдані Незалежності. Заупокійну службу за Павлом Поліщуком відслужать у Свято-Покровському соборі, після чого обох воїнів поховають на Алеї Героїв кладовища «Нове».
Павло Поліщук: життя, віддане родині й Україні
45-річний Павло Поліщук народився 17 вересня 1979 року у місті Звягель на Житомирщині. Навчався у місцевій школі №3, згодом здобував вищу освіту в Поліському національному університеті. Після одруження в 2000 році переїхав до Рівного, де мешкав і працював у сфері будівництва, займаючись приватною справою.
Активний і спортивний, Павло захоплювався джиу-джитсу та риболовлею. У родині був надійною опорою — дбайливим чоловіком і люблячим батьком. Виховував двох синів, яким намагався дати найкраще.
Попри відсутність військового досвіду, 12 липня 2024 року добровільно вступив до лав Збройних сил України, щойно відчув, що країна потребує захисту. Загинув 17 вересня 2024 року, у день свого народження, на Покровському напрямку, виконуючи бойове завдання. Тіло Героя вдалося повернути лише зараз.
У Павла залишилися дружина, двоє синів 24 і 16 років, а також племінники.
Володимир Цеклар: командир, який не боявся відповідальності
Молодший сержант Володимир Цеклар народився 2 вересня 2001 року у селищі Квасилів. Навчався у місцевій школі та здобував професійну освіту в Квасилівському ПТУ. Працював адміністратором на автомийці в Рівному, був домашнім, доброзичливим і скромним хлопцем. Любив футбол, церкву, допомагав матері виховувати молодших брата й сестру — Таїсію та Тимура.
З дитинства займався плаванням і боротьбою, а в дорослому віці мріяв про власну справу. Після початку повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони: чергував на блокпостах, патрулював рідне селище. Після загибелі друга дитинства вирішив: «Хто як не я» — і вступив до лав ЗСУ.
У квітні 2024 року розпочав військову службу, пройшов підготовку в Польщі. Після поранення та реабілітації повернувся до строю. Продовжив навчання у Великій Британії, отримав звання молодшого сержанта, командував підрозділом, готував новобранців.
Загинув 26 травня під час бойового завдання в Краматорському районі. Йому було 23 роки.
Пам’ять про Володимира зберігатимуть його мама, брат, сестра і батько, який пішов на фронт за прикладом сина.
Залишити коментар