Дім, де живе памʼять: на Рівненщині родина зберігає унікальний домашній музей

У звичайній сільській хаті на Рівненщині десятиліттями формувалася справжня скарбниця історії. Сьогодні цю справу продовжує донька жінки, яка присвятила життя збереженню минулого.

У селі Хотин діє музей, створений у власному домі краєзнавицею Надією Мельник. Понад 20 років вона збирала родинні реліквії, предмети побуту та ікони, які нині доглядає її донька Оксана Коноплюк.

Саме вона розповідає історію маминого захоплення, яке з часом переросло у справу життя.

“Починалося колекціонування мамине із горщечків. Тому що на території нашої сільської ради, тобто в селі Полуничне, колись видобували і привозили пісок для вимощування доріг та натрапили на черепки. Коли мама дослідила це місце – це було поховання людей, і вона там знайшла ці черепки, горщечки”, – розповіла Оксана Коноплюк.

Знахідки стали поштовхом до глибшого зацікавлення традиціями та побутом українців. Надія Мельник не лише збирала речі, а й фіксувала нематеріальну спадщину.

“Вона збирала всі ці речі, записувала пісні в зошити й замальовувала писанки. Тобто все, що стосувалося традицій нашого народу. Вона всім цікавилась, і ось так виник цей музей за стільки років”, – згадує донька.

Серед експонатів – посуд, знаряддя праці та старовинна скриня, яка має особливу цінність для родини.

“Це скриня діда маминого, мого прадіда. У скрині зібрано багато вишиванок, різних ряден ткацьких, скатертин, хустин, які «манашками» називають. В основному полотняне: вишиті рушники, різні вишиванки. А цей рушник – зі сходу України. Коли у 1933 роках був Голодомор, люди зі сходу, перебуваючи в нашому селі, міняли його на хліб”, – зазначила Оксана Коноплюк.

Окрема частина музейної кімнати – ікони, які передаються в родині з покоління в покоління.

“Це ікони такі сучасні, мама трішечки їх реставрувала, а посередині – благословенник. Це була ікона, якою прадід мій благословляв свого сина на війну. Їй близько 1800 років. Це сімейна реліквія”, – пояснила жінка.

Після смерті Надії Мельник її справу продовжує донька. Родина й надалі дбає про збереження зібраної колекції, передаючи історію свого краю тим, хто прийде після них.

Бо памʼять – теж спадщина.