Літературознавець Євгеній Стасіневич продовжив у 2025 році роботу над серією «Недочитані тексти» у видавництві “Віхола”. Серія присвячена українським інтелектуалам та есеїстам, чий внесок у культуру залишається недооціненим.
На сьогодні вийшло три книжки, а четверта та п’ята вже готуються до друку. За словами Стасіневича, головне завдання серії — повернути інтелектуалів до читача, представити їх у книгарнях цілими полицями та підкреслити значення української мистецької суб’єктності.
Продажі і читацький резонанс
Найбільший інтерес серед читачів викликала книжка Юрія Шевельова «Кінець однієї леґенди. Есеї та статті» — перший наклад вже закінчився. Наклад Віктора Петрова «Проблема великої літератури» також вичерпано, тоді як книжка Юрія Лавріненка «Дух неспокою» тільки надійшла до продажу, але вже викликає значний ажіотаж.
Про Лавріненка Стасіневич говорить так:
“Хочеться одразу сказати – класний. Він дуже пристрасний і холеричний. Недарма його заарештували і репресували, а Шевельова – ні.”
Лавріненко, на відміну від більшості політично активних авторів, тяжів до есеїстики, а не до публіцистики. За словами Стасіневича, він був справжнім «критицистом», здатним поєднувати критичне мислення і концептуальність тексту.
Значення та унікальність серії
Стасіневич підкреслює, що серія «Недочитані тексти» допомагає дочитати те, що раніше лишалося поза увагою:
“Це ми доросли і дожили до моменту, коли треба дочитати, треба перевірити, треба міфи помножити на слова свідків.”
Особливу увагу автор приділяє текстам Лавріненка про Тичину та Хвильового, а також дискусії з Чеславом Мілошем, яка ставить український досвід інтелектуалів у порівняння із західним.
Перечитування як тренд
«Найкраще читання – це перечитування», – каже Стасіневич. Він зазначає, що сучасна українська есеїстика часто плутає свободу з вседозволеністю, перетворюючись на автофікшн — розповіді про себе, позбавлені концептуальної глибини.
За його словами, лише небагато авторів, як-от Дмитро Крапивенко, наближаються до справжньої есеїстики, поєднуючи аналітичність та художнє втілення:
“Есеїстика може бути доброю, поганою, нудною і драйвовою. У нас багато дуже необов’язкової есеїстики. Яке причинкарство. Чому я маю це читати?”
Майбутнє серії
Четверта книжка буде присвячена пані-інтелектуалці, але її ім’я поки не розкривається. Стасіневич наголошує на важливості добору авторів не лише за власним смаком, а так, щоб книжки знаходили свого читача і могли успішно продаватися.
Серед інших авторів серії він виділяє Шевельова, Лавріненка і Петрова, зазначаючи, що їхні тексти залишаються актуальними й сьогодні, відкривають нові аспекти української культури та політики. Особливо цінним є повернення Лавріненка як есеїста та концептуального мислителя після десятиліть забуття.
Есеїстика чи автофікшн?
Стасіневич звертає увагу на сучасний стан української есеїстики: багато книжок, премійованих у 2025 році, належать до автофікшну – вони відверто про себе, але не завжди концептуальні. Він застерігає, що така вседозволеність може під’їдати тих авторів, які справді мислять концептуально:
“Есеїстика стала, як вседозволеність. Авторам треба брати на себе більшу відповідальність: структурувати це ритмом, свіжістю погляду, новизною оптики.”
Нині серія «Недочитані тексти» не лише повертає увагу до українських інтелектуалів, а й ставить питання про межі сучасної есеїстики, її відповідальність та здатність передавати глибокі культурні сенси.
Залишити коментар