Ідея з’їсти стейк із динозавра звучить як сцена з фантастичного фільму. Але вчені серйозно замислилися: якби ці тварини дожили до наших днів, чи було б їхнє м’ясо придатним для людини.
Палеонтологи спираються не на фантазії, а на анатомію, дієту й склад тканин викопних гігантів. Так вони намагаються зрозуміти, чи могли б трицератопс або тиранозавр рекс стати їжею, і яким був би їхній смак.
Травоїдні, м’ясоїдні та якість м’яса
Динозаври точно були їстівними для своїх сучасників. Про це нагадує палеонтолог Стів Брусатте з Единбурзького університету.
“Динозаври, безумовно, були їстівні, принаймні, для інших динозаврів”, – зазначає він.
Хижаки на кшталт тиранозавра чи велоцираптора регулярно поїдали інших ящерів. Це означає, що частина видів мала тканини, здатні слугувати їжею.
Втім, для людини вирішальним є не лише факт їстівності. Має значення смак.
Брусатте звертає увагу на знайому закономірність: люди зазвичай віддають перевагу м’ясу травоїдних.
“Ймовірно, м’ясо травоїдних динозаврів було б найсмачнішим”, – пояснює палеонтолог, проводячи паралелі з коровами, вівцями та оленями.
Склад м’язів відіграє ключову роль. У таких динозаврів, як трицератопс або стегозавр, співвідношення м’язів і жиру могло нагадувати сучасну худобу. Це означало б текстуру і смак, ближчі до яловичини чи оленини.
Зовсім інша історія – верхівкові хижаки.
У тиранозавра щільні м’язи з високим вмістом міоглобіну робили б м’ясо темним і пісним. За відчуттями воно могло б нагадувати крокодиляче або м’ясо диких тварин.
Токсичність і складність приготування
Навіть привабливий на вигляд шматок не гарантує безпеки.
У наукових обговореннях Брусатте та його колеги згадують приклад пітохуї – птаха з Нової Гвінеї, чия плоть містить сильний нейротоксин. Речовина потрапляє в організм не випадково, а через їжу.
Подібний механізм міг діяти й у динозаврів. Якщо тварина споживала отруйні рослини або комах, токсини накопичувалися б у тканинах.
- такі сполуки могли бути небезпечними для людини;
- звичайне приготування не гарантувало б нейтралізації;
- ризик отруєння залишався б високим.
Є й інша проблема. Великі хижаки мали масивну м’язову систему і багато сполучної тканини.
Мало жиру. Багато грубих волокон. Результат – надзвичайна жорсткість.
Традиційні кулінарні методи в такому випадку навряд чи допомогли б.
Немає реалістичного шляху до тестування
Уся ця розмова залишається теоретичною. І на це є причина.
Сучасна наука не має способу отримати справжнє м’ясо динозаврів. Викопні рештки не зберігають повної ДНК, а відтворення життєздатних клітин вважається неможливим.
Тож питання про смак стейка з тиранозавра так і залишиться на межі науки та уяви.
Принаймні – поки що.
Залишити коментар