22-річний Іван, боєць тероборони з Рівненщини, нещодавно повернувся з російського полону, де провів дев’ять місяців. Позивний “Тихий” він отримав ще під час служби у 61 батальйоні ТрО. Історію про засідку, тортури та силу, яка допомогла вижити, оприлюднила 104 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ “Горинь”.
Полон після нічної засідки
Іван вступив до лав ЗСУ навесні 2024 року. Його відправили на службу в 61 батальйон, що діяв на Куп’янському напрямку. Під час одного з бойових чергувань його взяли в полон російські військові.
«Мене поставили за кулемет. Уночі почув машину. Було темно, нічого не видно. І тут — семеро ворогів. Підійшли непомітно, оточили. Один удар прикладом — і все. Прокинувся вже у полоні», — згадує Іван.
Перші дні після захоплення пройшли у наметі з допитами. Щодня його били, допитували, знущалися. Росіяни дізналися, що Іван мав телефон з координатами, і намагалися витягнути з нього інформацію. Але хлопець тримався — не зламався.
Місяці у бетонній тиші
Після кількох тижнів у польових умовах його перевели до ізолятора. Умови були нелюдські: холод, бетон, скудне харчування, постійні побої.
«Їжа — кілька ложок каші, так соленої, що скрегочуть зуби. Щоденні побої, фізичне приниження, тиша в камерах. Там були хлопці, які сиділи по кілька років. Я думав, і мені так. Але щось всередині не давало здатися. Певно, віра, що сестра шукає», — каже боєць.
Сестра, яка не здалася
Єдиний телефонний дзвінок Іван використав, щоб зв’язатися з сестрою Олею. Саме вона зробила все можливе, щоб брата визнали військовополоненим.
«Оля не зупинилася. Підняла документи, зверталася до СБУ. Довела, що я живий. Бо спочатку мене вважали “двохсотим”. Завдяки їй мене включили до списків на обмін», — розповідає Іван.
Через дев’ять місяців до камери зайшов охоронець і назвав його прізвище. Спершу Іван подумав, що його везуть до іншого СІЗО. Але побачивши представників Червоного Хреста, зрозумів — це звільнення.
Новий шлях після пекла
Зараз Іван проходить реабілітацію. Уже третій тиждень він у центрі відновлення. Його навідують рідні й друзі. Він каже — головне, що він живий і вдома.
«Поки що хочу побути з родиною. Але думаю повертатися в стрій. Ще не все зроблено. Є борг перед тими, хто не повернувся», — ділиться планами Іван.
Про свободу і перемогу
«Свобода — це як народитися заново. Це дихати. Це не боятися. Це просто — бути. А перемога — не фанфари. Це коли більше ніхто не проходить того, що я. Коли кожен — вдома», — каже Іван.
Його історія — ще одне нагадування про ціну свободи та людську витривалість, яка сильніша за тортури і страх.
Залишити коментар