Замість сухих цифр і меблевих креслень – тендітні стебла жита, що стають оберегами. 69-річна майстриня з Рівненщини Тетяна Галах уже три десятиліття відроджує прадавнє мистецтво соломоплетіння, маючи у своєму творчому доробку понад 5 000 унікальних робіт.
Шлях пані Тетяни до мистецтва не був прямим. Маючи освіту економіста, вона 20 років життя віддала роботі на меблевій фабриці. Переломним став 1996 рік – після звільнення та року домашньої рутини жінка вирішила змінити життя. Доленосна зустріч із директоркою Будинку школярів відкрила нові горизонти. Спочатку майстриня мріяла про ткацтво, проте вартість верстата у 12 000 гривень виявилася непідйомною. Так у її руках опинилася солома, яка згодом стала справою життя.
Від засівання поля до світового визнання
Процес створення кожного виробу починається не в майстерні, а в полі. Тетяна Галах самотужки сіє жито восени та збирає його в червні. Вона пояснює: сама назва культури походить від слова “життя”, тому солом’яні речі мають особливу енергетику. Технологія підготовки матеріалу вимагає неабиякого терпіння:
- сортування стебел за довжиною та товщиною;
- використання нижнього міжвузля для роботи;
- запарювання соломи окропом на 15 – 20 хвилин для еластичності;
- щільне плетіння, оскільки матеріал з часом всихає.
Для роботи жінці потрібні лише нитки, ножиці, голка та клей. Попри те, що майстриня називає себе “школяркою-відмінницею” через надмірну вимогливість до власного результату, її роботи давно підкорили світ. Вироби Тетяни зберігаються у приватних колекціях Франції, США, країн Балтії та Польщі.
Символи, що захищають на фронті
“Торік проводила майстер-класи для військових… один попросив зробити янголика. Каже: «Бувають ситуації, що здається – все. А вони йдуть на завдання, і ось цей янголик із ними»”, – згадує майстриня.
Сьогодні соломоплетіння, яке внесене до списку спадщини ЮНЕСКО, набуває для жінки нових сенсів. Серед її робіт – птахи щастя, кошики, шкатулки та вінки. Зараз Тетяна працює над особливим замовленням – 45-сантиметровим солом’яним хрестом, до якого люди підноситимуть молитви.
Майстриня виховує п’ятьох онуків і вірить, що вони житимуть у вільній державі. Її мистецтво – це тихий опір і водночас надія. Вона переконана, що талант дається Богом для того, аби нести його людям, а Україна обов’язково підніметься з колін назавжди.
Уродженка Дубровиччини, яка виросла серед лісів та пташиного співу, продовжує творити на Рівненщині, відчуваючи кожну соломинку руками. Для неї це не просто ремесло, а пісня, що ллється з самої душі.
Залишити коментар