За п’ятнадцять кілометрів від Сарн, на березі Случі, живе село, яке легко оминути на мапі. Дубняки – це кілька десятків людей, відсутність базових сервісів і новий міст, який став подією для всієї громади.
У Дубняках налічується 28 будинків. Половина з них стоїть порожньою. Постійних мешканців – трохи більше тридцяти.
Село компактне й тихе. Тут немає крамниці, немає фельдшерського пункту й не курсує громадський транспорт. Щоб купити продукти або дістатися до лікаря, людям доводиться виїжджати в інші населені пункти.
Водночас саме тут нещодавно з’явився новий міст через Случ. Для Дубняків це питання було критичним понад два десятиліття.
Раніше селяни користувалися понтонною переправою. Вона часто підводила – взимку й навесні проїзд ставав небезпечним, а інколи понтон просто тонув.
Нову конструкцію звели за рік. Гроші на будівництво збирали самі жителі, допомогу надали й місцеві підприємства. Для невеликого села це стало прикладом самоорганізації.
Староста Чудельського старостату Роман Тишков зазначає, що більшість мешканців Дубняків – люди старшого віку. Втім, у селі є кілька молодих сімей із дітьми та новозбудовані оселі.
Один із найстарших жителів – 84-річний Юхим Царук. Понад шістдесят років він займається бджільництвом.
Цього року його пасіка зазнала значних втрат. За словами чоловіка, більшість бджіл загинула після обробки полів.
У селі живе й Валентина Шевчук разом із донькою та онуками. Родина тримає свиней і курей, намагаючись забезпечувати себе продуктами самостійно.
Але навіть за умови власного господарства, каже жінка, у Дубняках гостро бракує хоча б маленького магазину. Колись тут працював кіоск, однак він давно зачинений.
Про життя цього та інших малих населених пунктів Рівненського Полісся розповідає програма «Село… де люди?». Дубняки в ній – приклад того, як громада виживає без інфраструктури, але не без взаємної підтримки.
Залишити коментар