Цьогоріч озонова діра над Антарктидою не просто зменшилася – вона зробила це швидше, ніж очікували навіть оптимісти. Закриття відбулося 1 грудня, і це найраніший показник за останні п’ять років.
Дані Служби моніторингу атмосфери “Копернік” засвідчили: сезонне виснаження озону завершилося раніше прогнозів і стало одним із найранніх за останні чотири десятиліття. Для науки це важливий сигнал. Для планети – шанс на відновлення.
На піку у 2025 році площа озонової діри сягнула 21,08 млн км². Це найменший максимум за п’ять років. Для порівняння, у 2023 році вона розросталася до 26,1 млн км². Різниця відчутна. І вона працює на користь атмосфери.
Вже другий рік поспіль діра залишається відносно компактною, якщо зіставляти її з масштабними та затяжними періодами 2020 – 2023 років. Саме ця тенденція і підживлює стриманий, але реальний оптимізм учених.
Директор CAMS доктор Лоранс Руїль назвав цьогорічні показники знаком стабільного зрушення.
“Раннє закриття та порівняно невеликий розмір озонової діри – це обнадійливий сигнал. Він відображає стабільний щорічний прогрес, який ми нині спостерігаємо у відновленні озонового шару”, – наголосив Руїль.
Хоч у побуті це явище називають “дірою”, технічно йдеться не про повну відсутність озону. Це зона його надзвичайно сильного виснаження над Антарктидою, яка щороку проходить свій цикл.
Зазвичай процес виглядає так: формування стартує у серпні, пік припадає на вересень або жовтень, а закриття відбувається наприкінці листопада чи на початку грудня. Цього року сценарій змістився.
Озонова діра у 2025 році почала формуватися вже в середині серпня. Наприкінці місяця вона трохи зменшилася, однак на початку вересня знову швидко вийшла на максимум у 21,08 млн км². Учені зазначають, що це типове значення для сезону, але істотно менше за пікові показники попередніх років.
Протягом вересня площа поступово скорочувалася. Повільно, але стабільно. У вересні та жовтні вона коливалася в межах від 15 до 20 млн км² – це приблизно масштаб самої Антарктиди. У першій половині листопада скорочення різко прискорилося.
Останній осередок низького рівня озону тримався ще у другій половині місяця. Але вже 1 грудня діра остаточно зникла. Найраніше з 2019 року. І одне з найшвидших закриттів за 40 років спостережень.
Значення озонового шару
Озоновий шар розташований у стратосфері, другому шарі атмосфери Землі. Його функція критична – він поглинає майже все шкідливе ультрафіолетове випромінювання типу UVB. Саме це випромінювання спричиняє рак шкіри, катаракту, мутації та шкодить екосистемам.
Чим більшою є озонова діра, тим більше ультрафіолету досягає поверхні планети. Це пряма загроза для людей, тварин і рослин.
Проблему вперше зафіксували у 1980-х роках. Британський метеоролог Джонатан Шенклін тоді фактично шокував наукову спільноту відкриттям стрімкого падіння рівня озону над Антарктидою.
Згодом стало зрозуміло, що головною причиною стали хлорфторвуглеводні – штучні хімічні речовини, які масово використовувалися в аерозолях, холодильниках і кондиціонерах.
У 1987 році світ відповів політичним рішенням – Монреальським протоколом. Країни погодилися припинити виробництво ХФВ та інших озоноруйнівних речовин. Документ практично зупинив обіг 99% таких хімікатів. Але той 1%, що залишився в атмосфері, досі продовжує впливати.
Взимку у Південній півкулі над Антарктидою формується потужний стовп дуже холодного обертового повітря. Саме він концентрує залишки ХФВ у зоні, де під дією холоду та сонячного світла запускається активна хімічна реакція руйнування озону.
Процес очищення атмосфери триває повільно. За оцінками CAMS, за умови повного дотримання заборон озоновий шар може остаточно відновитися у період між 2050 та 2066 роками.
“Цей прогрес варто сприймати як своєчасне нагадування про те, чого здатна досягти міжнародна спільнота, коли вона працює разом над глобальними екологічними викликами”, – наголосив Руїль.
Інші глобальні екологічні проблеми
Попри обнадійливі сигнали з боку атмосфери, кліматичний баланс планети залишається крихким. Зміна клімату вже призводить до втрати водних ресурсів у Європі, зокрема й в Україні.
Науковці проаналізували супутникові дані за 2002 – 2024 роки, досліджуючи стан ґрунтових вод, річок, озер, вологості ґрунту та льодовиків. Картина виявилася контрастною: північ і північний захід континенту стають вологішими, тоді як великі території півдня та південного сходу стрімко висихають. Серед зон ризику – Іспанія, Італія, Франція, Швейцарія, Німеччина, Румунія та Україна.
Паралельно вчені попереджають: світ фактично не встигає втриматися в межах підвищення глобальної температури на 1,5 градуса. Щоб зберегти цей поріг, людство мало б скоротити щорічні викиди парникових газів на 55% до 2035 року порівняно з рівнями 2019-го. Але реальних темпів для цього нині бракує.
На тлі цих загроз історія з озоновим шаром виглядає рідкісним, але важливим прикладом того, що екологічні кризи можна не лише фіксувати, а й поступово долати. Це повільний шлях. Але він працює.
Залишити коментар