У це складно повірити, але ще пів століття тому великий київський «Динамо», яке наводило жах на суперників у шістдесяті, тренували лише троє: Віктор Маслов, його помічник Михайло Коман та начальник команди Віктор Терентьєв. Причому один із них ще й працював з дублюючим складом. І цього вистачало, щоб творити футбольну історію.
А тепер? Тренерський штаб сучасної команди перевищує кількість гравців на полі. Асистенти, аналітики, фізіологи, ментальні тренери, спеціалісти з харчування, тренери по лініях та по фазах місяця – всі метушаться на лаві з планшетами та навушниками. І, схоже, навіть ця армія вже не справляється.
Достатньо поглянути, як зараз святкують голи. Стрибки, кульбіти, синхронні танці, колективні піруети, індивідуальні виступи з елементами хіп-хопу або капоейри. Схоже, футболісти більше тренують шоу-програму, ніж удари по м’ячу. Не дивно, що «святкування гола» вже давно прописане в офіційних футбольних правилах ФІФА.
І часто буває так, що святкування виглядає значно професійніше, ніж сам гол чи якість гри. Складається враження, що футболістів більше тішить сам факт забитого м’яча, ніж процес його створення. Що не дивно – для багатьох це рідкісна подія, тож хочеться використати шанс «засвітитися» у соцмережах.
Якби, скажімо, Олег Блохін після кожного з понад 400 своїх голів виконував танець, він би навряд чи дотягнув до 35 років у великому футболі. Сили пішли б не на гру, а на шоу. Але зараз усе інакше.
З огляду на це, є резон офіційно додати до клубних штабів ще одну фігуру – хореографа. Професіонала, який би розробляв ефектні й візуально приємні постановки для святкування голів. Аби було не лише весело, а й естетично. Кожна команда могла б мати свою унікальну «візитівку» – танець, як логотип, як стиль гри. Навіщо? Бо у грі залишилось все менше самого футболу, а видовища – більше. І це нова футбольна реальність.
Можна сказати, що команди мають відрізнятися не танцями, а грою. Але грати якісно складніше, ніж святкувати ефектно. Тому хореографи – це не жарт. Це майбутнє. Побачите!
Залишити коментар