У Судані, що розташований на південь від Єгипту, вже кілька днів триває кривава розправа над мирними жителями міст, які відмовилися підкоритися одному з претендентів на диктаторську владу. Масштаби насильства вражають, але ще більше дивує майже повна тиша навколо цього в українських медіа. Короткі згадки про події з’являються рідко і губляться серед легковажних новин про серіали, зачіски зірок чи спортивні результати. Більшість українців навіть не уявляють, де саме цей Судан і що там нині відбувається.
Автор порушує питання, чому ми болісно реагуємо на байдужість світу до війни в Україні, але самі не помічаємо трагедій інших народів. Його висновок простий: інформаційний простір України досі формується за зразком країни-агресора. Уже понад десять років війни наші новини залишаються віддзеркаленням російських, хоч і з незначними змінами. Неможливо уникнути потоку сюжетів про різних мізуліних, захарових та інших представників ворожої держави, які щоденно заповнюють українські стрічки новин.
Так було завжди – ще від часів, коли українські ЗМІ отримували інструкції з Москви. Після здобуття незалежності ситуація майже не змінилася, просто стало зручніше користуватися готовими матеріалами «зрозумілою мовою», ніж перекладати англомовні джерела. Журналісти намагаються обережно редагувати ворожі повідомлення, якщо йдеться про Україну, але у випадках, що стосуються далеких регіонів, таких як Африка, це майже ніколи не робиться. У підсумку українська аудиторія отримує викривлену картину світу, створену чужими руками.
Несенюк наголошує, що за будь-якими війнами і масовими вбивствами часто стоять ті самі сили, які розпалили війну й проти України. Злочини в Судані здійснюються тією ж зброєю, що й атаки на нашій землі. Саме тому, попереджає автор, байдужість до чужих трагедій може обернутися тим, що світ колись втомиться й від української війни, переставши її помічати, як ми сьогодні не помічаємо Судан.
Залишити коментар