У редакційних кабінетах вони працюють із цифрами, технікою та безпекою. А після зміни беруть до рук мікрофони, тексти й інструменти. У Суспільному Рівне троє співробітників об’єдналися у музичний проєкт, який для них став водночас творчим виходом і психоемоційною підтримкою в час війни.
Провідний бухгалтер Андрій Куций, інженер з охорони праці Дмитро Філіппов і звукорежисер Ярослав Шевчук познайомилися на роботі. Те, що починалося як звичайне колегіальне спілкування, несподівано переросло у спільну музику.
Для Дмитра Філіппова цей творчий союз став особливою сторінкою життя. До приходу на Суспільне він був полковником запасу та учасником АТО. Нове місце роботи подарувало не лише зміну професійного середовища, а й музику.
“Робота на Суспільне Рівне подарувала мені зустріч з такими творчими особистостями, які не завжди зустрічаються в житті”, – говорить Дмитро.
У гурті кожен узяв на себе свою роль. Андрій створює тексти. Дмитро відповідає за вокал. Ярослав формує музичне звучання і технічну сторону запису. І саме ця взаємодія, за словами учасників, стала ключовою.
“Один може написати текст, другий – заспівати, а я це все можу записати, зробити аранжування, зведення, мастеринг. І в результаті виходить продукт, який навіть можуть слухати люди”, – розповідає Ярослав Шевчук.
Музика для них – не просто хобі. Для Андрія Куцого це спосіб втриматися психологічно в складні часи. Коли новини важкі, а робочі будні напружені, творчість допомагає видихнути.
“Це співпраця з колегами, це творча співпраця. Вона дозволяє трошки відволіктись від буденності. У наш час мати якесь хобі чи щось таке, щоб відволіктись, то це один із засобів виживання. Ментального, щоб не зійти з розуму”, – каже Андрій.
У центрі їхніх композицій – не війна. А почуття. Кохання. Родина. Близькі люди. Дмитро Філіппов переконаний, що саме така лірика сьогодні рятує не гірше за зброю.
“Коли я ще служив, був, наприклад, в зоні АТО, то, повірте, що рятують людей наших військових не пісні якісь запальні, про війну – рятують пісні про кохання, про родину”, – ділиться він.
Поки що музичний проєкт не має офіційної назви. Між собою учасники називають його просто – “творча співдружність”. Без гучних брендів. Зате з щирими піснями.
Історія цього гурту – ще один приклад того, як війна змінює долі, але не вбиває потребу у світлому. Навпаки. Інколи саме музика стає тим, що тримає всередині.
Залишити коментар